Неймовірною, на перший погляд, здається історія родини Лемешів із хутора Лемеші, що на Чернігівщині, яка так прозаїчно перетворила Григорія Лемеша в Розума. Це прізвисько отримав Григорій від односельців за те, що досить часто будучи на підпитку любив повторювати «Ой що то за розум, що то за голова».
    Недарма кажуть: «Народ скаже — як прикаже», і прилипло воно до Григорія довіку та ще й передавалося з покоління в покоління. З розумом використали діти Григорія ту вдачу, що випала на долю цієї простої козачої родини.

    А трапилося це так. Навесні 1731 року російський полковник Ф.С. Вишневський, повертаючись з Угорщини, де він закуповував вина для погребів Анни Іоанівни, зупинився в селі Чемері, неподалік Козельця. Зайшов до місцевої церкви помолитися і був вражений могутнім голосом, від якого мало не хиталися стіни дерев’яної церкви. Співав син Григорія — пастух Олекса. Високий стрункий козак з гарячими чорними очима, чорними дугами брів та неповторним голосом вразив полковника, і той запросив парубка до придворної капели імператриці Анни Іоанівни. Мало що тримало Олексія в Лемешах. На той час сім’я бідувала тяжко. Григорія уже не було в живих, самотужки довелося Наталці — молодій вдові — піднімати дітей на ноги. Шестеро їх було в неї. Хлопці пасли людський скот. Наталка тримала корчму . Меншому Кирилу було всього чотири роки, коли Олексій покинув рідну домівку і вирушив у далеку дорогу шукати кращої долі, на яку так сподівалась Наталка. Не один раз бачила вона казкові сни, розгадуючи які, чекала чуда, і воно таки трапилося! Чудовий голос привів її сина, її Олексу, до царського двору, а врода та сильна чоловіча стать до покоїв цесарівни Єлизавети Петрівни Романової, дочки Петра І.
 

І не дива, коли бува,

в століття раз один,

любов цариці наспіва

простий козацький син...

    I таки наспівав. Міцно покохала Єлизавета Олексія. Незважаючи на різницю в соціальному стані, він став для неї «другом вірним і незамінним».
    I от він уже не співак у придворному хорі (невдовзі він втратив свій чудовий голос), а управитель усіх маєтків і майна цесарівни.?Його кім­ната знаходиться поряд із покоями Єлизавети, в його обіймах вона знаходить спокій і підтримку... Не без допомоги Олексія в жовтні 1741 року зійшла вона на престол. Щед­ро обдарувала свого коханого, перетворивши його на графа, призначивши обер-єгермейстером. Він отримує звання генерал-поручика, орден Андрія Первозванного і поступово стає найбагатшою людиною Російської імперії.
Iх стосунки настільки зміцнилися, що Єлизавета, будучи «нареченою» багатьох заморських женихів, віддала своє серце простому козацькому сину Олексію Розуму, обвінчавшись з ним таємно в 1742 році в Перово під Москвою. З того часу в царському дворі під українські пісні російські вельможі з апетитом їли український борщ з пампушками, вареники зі шкварками, карасі в сметані та батуринські раки. А Козелець, невелике ремісниче містечко на Україні, перетворюється практично на «царську резиденцію», де головною управителькою стає Наталка Розумиха, мати великого і впливового роду Розумовських.

Єлизавета Петрівна Романова та Олексій Розумовський.
(Се тайна благословенна)